Інтерв’ю головного диригента та художнього керівника Айдара Торибаєва
Головний диригент симфонічного оркестру Дніпропетровської філармонії АЙДАР ТОРИБАЄВ:
«Хочу, щоб музика йшла від серця до серця, щоб вона нам дала мир зовнішній і внутрішній, як написав Бетховен на початку «Kyrie» своєї «Торжественної меси» …
Концерт відкриття нового симфонічного сезону 2023-2024 року в Дніпропетровській філармонії в умовах другого року війни успішно відбувся і його афіша ніби відповіла на ключове творче запитання Густава Малера : «чи можу я бути щасливим, якщо десь страждає інша людина?»
Із концептуальним баченням нового сезону головним диригентом симфонічного оркестру Айдаром Торибаєвим, за підтримки директора Дніпровської філармонії Олександра Хасапова, я познайомилась на зустрічі напередодні.
Цей проект заснований на ставленні до музики як того, що концентрує духовно. Репертуарна карта розгортатиметься як резиденція яскравої особистості, а виконання поставатиме скерованою творчою інтуїцією самоорганізацією музичного раціо.
Айдар Торибаєв – диригент з європейським ім’ям і досвідом. Він виступав в уславлених концертних залах Західної Європи, Азії, Північної Америки. Таких як Musikverein Wien, Wiener Konzerthaus у Відні, Victoria Hall у Женеві, Tonhalle у Цюріху, Royal Albert Hall та Queen Elizabeth Hall у Лондоні, Beethovenhalle у Бонні, Konzerthaus у Берліні, філармонічних залах Кельну, Барселони, Мадриду, Сарагоси, виступав у концертних залах Японії, Південної Кореї. У 2006 році Торибаєв став головним диригентом Бомбейського симфонічного оркестру – першого симфонічного оркестру в історії Індії. Десятиліття потому, отримав Першу премію та Гран Прі на фестивалі молодіжних оркестрів Зубіна Мети в іспанському Аліканте. Невдовзі отримав спеціальну премію у галузі культури TURKSOI та виступив організатором і диригентом концерту відкриття World Expo. В 2019 році виступив диригентом оркестрового концертного туру в США з концертом у Carnegie Hall всесвітньо відомого виконавця сучасності, ізраїльського віртуоза – скрипаля Шломо Мінца.
Можна сказати, людина світу, Торибаєв відкрив концертний сезон Дніпропетровської філармонії українською музикою. Прозвучали симфонічна поема «Великий каменяр» Левка Колодуба і світова прем’єра – лірична сублімація воєнних переживань Подвійний концерт «Чотири ріки на свічці, що тане» Максима Коломійця, солістами якого виступили два скрипалі Марко Комонько (Львів) та Ян Романовський (Польща).
Українська композиторська і виконавська проблематика – те, чому присвячені серйозні міркування Торибаєва, і він добре знається на цій темі. В бесіді відкрилися і зовсім несподівані для нас, дотичні до цього, подробиці – диригент народився в Алматі на вулиці імені Шевченка. Торибаєв добре знає живопис Кобзаря, у Казахстані його вважають одним із засновників казахського живопису, адже більшої кількості його робіт, аніж в музеї Алмати, ніде немає.
Творча біографія диригента почала контрапунктично складатися на концертних сценах Казахстану й України. Після закінчення Алматинської консерваторії ім. Курмангази, він отримав диплом оперно-симфонічного диригента в Київській консерваторії ім. Чайковського. Кілька років накопичував досвід у Київському камерному оркестрі Національної філармонії України. Повіряв практику теорією, викладаючи на кафедрі диригування Національної музичної академії. Дослідження сучасних композиторських технік сприяли появі статей з цієї проблематики, аналітичних висновків щодо постановки «Лулу» Альбана Берга й «Мертвого дому» Лео Яначека. Була також опублікована розвідка «Мистецтво оркестрового акомпанементу». З 2007 по 2013 роки як головний диригент та художній керівник, Айдар Торибаєв очолив симфонічний оркестр Львівської філармонії і отримав визнання як «Людина року» в області культури Львівщини у 2008 році. У Києві він спробував себе і арт-директором фестивалю «Тиждень класичної музики з Романом Кофманом». Останні роки щоденне буття диригента в звуковій атмосфері українського мелосу підтримується його найближчим родинним оточенням. Передусім, «другою половиною» – Маріанною Сабліною, заслуженим діячем мистецтв України, художнім керівником зіркового, високо номінованого на міжнародних конкурсах у Австрії, Італії. США, Канади, Польщі дитячого хору «Щедрик» – символу української хорової культури у світі.
Тож, за об’єктивних і суб’єктивних передумов, в репертуарі Айдара Торибаєва західноєвропейські симфонічні класичні та романтичні шедеври так чи інакше сходяться в Точці Омега на українській музиці. Йому не байдужі негаразди в сучасному українському музичному континуумі. Передусім, відсутність антології української симфонічної музики, відчутний брак нотних видань класики і особливо творів сучасних композиторів. Як зазначив диригент, в значній мірі – це головна причина виконавських пауз у звучанні української музики, що відгукується білими плямами й численними «чому? де?» в музичній свідомості наших слухачів.
Н.Т.: Деякі відвідувачі філармонії запитують – чому так мало виконується української музики в концертах?
А.Т.: Давайте будемо чесними перед собою. Український авангард, який «закапали живцем» у шістдесяті, повернули до життя у дев’яності, на жаль, мертвим. Це досить складна музика навіть для професіоналів. Ми грали твори Платона Майбороди й Андрія Штогаренка, Другу симфонію Колесси, але, по-перше, іде процес декомунізації, по-друге, музичний соцреалізм чи близький він нам ? Третя проблема – відсутність нотного матеріалу: партитури є, оркестрових голосів немає. Ми виконували, зокрема, Концерт для віолончелі Василя Барвінського, який відновили за чернетками ентузіасти. Директор дніпропетровської філармонії О.Д.Хасапов через відсутність нот вирішив видавати твори українських композиторів, звертаючись до володарів авторського права. Почали з Левка Колодуба – відредагували і видали партитуру симфонічної поеми «Великий каменяр». Дочка композитора, київська музикознавиця Національної філармонії України Оксана Колодуб це дозволила з єдиним побажанням – щоб музика виконувалася.
Я володію двома преміями за краще виконання української музики (Сьома симфонія Валентина Бібіка), ми виконували Двадцять чотири каприси Паганіні для оркестру, усі дев’ять концертів, включно з найулюбленішим Карпатським концертом, врешті, Фантазію на казахські теми Героя України Мирослава Скорика, а зараз я готовий диригувати творами Івана Федоровича Карабиця, у захваті від творчості Олександра Родіна, композитора-резидента симфонічного оркестру Одеської філармонії, але де взяти ноти? Центрмузінформ, бібліотека Госоркестру, бібліотека філармонії не вирішують цю проблему. Якщо мені потрібна партитура Лучано Беріо, я дзвоню в «Шот», і ніяких питань – вони надсилають. Якщо у ставлю в афішу симфонії Бетховена –які проблеми? У мене усі симфонії у трьох-чотирьох виданнях. Але де взяти антологію української симфонічної музики, які музикознавці мені підкажуть?
Завдання Торибаєва на сезон – грати незнайому досі українську музику. Музичним фокусом нового сезону буде виконання усіх симфоній українського композитора, хорового диригента, громадського діяча і священника УГКЦ Михайла Вербицького. Автор державного Гімну України, він написав чимало музики до історичних драм і комедійну оперу, дванадцять симфоній, музичні поем, багато духовно-хорових творів, солоспівів й вокальних ансамблів, які ми не чули. Час його музики настав і в нашому регіоні.
Н.Т.: Які у Вас зараз зв’язки з казахською музикою й академічною культурою Казахстану?
А.Т.: Протягом десяти років я їжджу до Казахстану. Астана — прекрасне місто із сучасною архітектурою, вона позбавляє спрощеного погляду на Схід. Політика держави – велику увагу приділяти музичній галузі. Тому я бачу, що в Казахстані з’явились цікаві студентські оркестри, через студентський оркестр Університету Мистецтв, з яким я співпрацюю, за ці роки пройшло більше 980 музикантів. З’явився талановитий композитор Рахат-Бі, що пише сучасну, часом авангардну музику, працює у багатьох жанрах. Людина видатних здібностей, з вісімнадцяти років він не міг вирішити, чи бути фізиком, математиком, чи композитором. Тепер кожного року ми з оркестром виконуємо його світові прем’єри. Також видатні лідерські якості демонструє професор Айман Мусаходжаєва. А молодіжний оркестр КАЗНУМ має виступи у Німеччині, Італії, Іспанії, їх приїзд стає подією, в якій беруть участь представники посольств та високого рівня посланців різних держав.
В усі роки концертної діяльності західноєвропейська класика і романтична музика для Айдара Торибаєва – стрижень існування. Невипадково «золотий перетин» програми першого концерту симфонічного оркестру нинішнього сезону становила Сьома симфонія Людвіга ван Бетховена.
Як добре відомо, Бетховен писав Сьому симфонію в Тьопліці влітку 1812 року. Того самого літа, коли після прогулянки з міністром і таємним радником веймарського гросгерцога фон Гьоте, великим царедворцем і великим поетом, відомим нам як автор «Фауста», Бетховен написав Г.Хр.Гертелю, що придворне повітря подобається поету більше, чим це належить поетові. І що поети, яких потрібно розглядати як перших вчителів нації, забувають через дрібниці про сутнісне. А в цей час по Європі рухалися французькі військові батальйони, що втілюючи наполеонівські крос-імперські амбіції, знищували на своєму шляху держави й народи.
Включення Торибаєвим Сьомої симфонії в програму концерту дало свою відповідь на запит світу щодо українського питання. Під час виконання геніальні подвійні варіації другої частині симфонії рухались «від серця до серця» як висока трагедійна хода з нагадуванням про смерть сотень тисяч дорослих і дітей на вулицях українських міст і сіл. Про героїчну самовідданість тисяч чоловіків, які ціною власного життя свідомі здобути перемогу свободи української думки й способу життя, врешті, української музики й права на щастя та українську мрію. А фінальний апофеоз танцю, як назвав його колись Рихард Вагнер, підсиливши наші очікування масового народного свята, став відповіддю на питання «хто переможе» – Життя чи Смерть? Щоб ці слухацькі очікування здійснилися, спрацювали усі засоби академічно зібраного, мануально лаконічного й високо організованого метрично, сучасно вмотивованого диригентського стилю виконання.
Н.Т.: Ми почули Вашу інтерпретацію Сьомої симфонії. Що вплинуло на ваш стиль її виконання?
А.Т.: Що на нього вплинуло? Спілберг, який подає цікаво кожний епізод. Думки Валерія Лобановського, який говорить: сучасний футбол — це висока щільність здійснення техніко-тактичних дій. І у мене кожний епізод повинний мати високу щільність здійснення художніх прийомів. Коли вам цікаво на концерті? Коли на сцені щось відбувається, коли все має свій характер. Якщо це крещендо, то я маю щільно довести його. Я дивлюсь на футбол, і мені цікаво не те, як вони бігають, мені цікава думка тренера. На мене вплинули нещодавно прочитані книги спогадів німецького диригента Карла Бема та італійського диригента Марчелло Віотті, який записав багато симфоній. Його відношення до тексту – та сама техніка високої щільності художніх ефектів. Відкрив книгу свого співвітчизника Бауиржан Момишули, він пише, що в сучасному світі діють великі організаційні структури. Усі разом повинні робити для цього справу однаково добре. Чим це відрізняється від симфонічного оркестру? Інструменти самі не грають. А я людина-практик. Тому я шукаю, дивлюсь, хто відкриває нові двері.
Парадоксально, але, мабуть, саме звідси наше сприймання бетховенської симфонії як звукового наративу, сплетеного з щільних звуко-графічних моментів кожного такту й розділу. В задумі майбутнього концертного року – виконання симфонічним оркестром Дніпропетровської філармонії усіх симфоній Бетховена.
В розмові щодо широкої сфери диригентської діяльності Торибаєв, мислить, водночас, і як прагматичний арт- менеджер. «Має бути ясна економіка у мистецтві», говорить він. Іронічно ставиться до високих розмов про диригентські пріоритети, з неприхованим нігілізмом висловлюється про місію диригента.
А.Т.: У мене немає місії, я кожний день здійснюю керівництво художнім колективом. Матеріально-технічна база, штатний розклад, як і що грати. Я повинний мати художній авторитет. Тому я не хочу фантазувати. Місії у мене ніякої немає. Я не визначаю тренди. Зараз, під час війни місія є, наприклад, у Маріанни Сабліної, як художнього керівника дитячого хору «Щедрик» – щоб вісімдесят дітей під час війни ходили щоденно на репетиції й давали світу образ українського мистецтва. Місію здійснюють люди, які рухають людство вперед. У Залужного є місія. У мене її немає, хоча я маю вийти на сцену і створити художній еталон. Однак я не рухаю людство. І немає у мене ніяких пріоритетів в музиці.
В діалектиці міркування Торибаєв однак окреслює ключові точки власної репертуарно-виконавської лінії.
А.Т.: Коли руйнувався світ у 90-ті роки, звичайно, я грав Другу, Третю, Четверту, П’яту симфонії Густава Малера. В молодості дуже любив оперу, бо працював в оперному театрі. Тепер все розгортається для мене від 39 симфонії Моцарта і партитур Людвіга ван Бетховена – до австро-німецького романтизму. Це усі симфонії Франца Шуберта, твори Йоганеса Брамса до 25-го опусу, Антона Брукнера, симфонічні поеми Рихарда Штрауса. Від «Закату богів» Вагнера, я пішов у скандинавську міфологію, захопився медієвістикою Сноррі Стурлусон, «Молодшою Еддою», Саксоном Грамматиком. Сьогодні мене зачаровує музика Гуго Вольфа, Цезаря Франка, «Пеллеас і Мелізанда» Арнольда Шенберга, «Концерт для лівої руки» Моріса Равеля, музика Ігоря Стравінського, Арнольда Шенберга до 10-го опусу, Олівьє Месіана, Луїджи Ноно. В українській музиці для мене значима музика Мирослава Скорика, Валентина Бібіка, Івана Карабиця.
До цієї лінії диригентських смаків не можемо не додати запис Шостої симфонії Малєра для художнього фільму «Удар молота» у французькому Монпел’є (Le dernier coup de martenau), що отримав ІІІ премію на Венеціанському фестивалі у 2013році, виконання «Трьох маленьких літургій Божественної присутності» (Trois petites liturgies de la Presence divine ) Олів’є Мессіан у Royal Festival Hall (Лондон, 2014 р.), відзначений спеціальною премією фестивалю. Втім, амплітуда творчого вибору диригента відкрита у нове невідоме, бо як він сам говорить, творчі константи змінюються, а творчі інтуїції завжди незапрограмовані.
Музикант з мисленням людини доби інформаційних технологій, Айдар Торибаєв – людина, яка успішно сталася, фінансово незалежна, вільна світоглядно. Не розкриваючи секретів власних духовно-релігійних практик, важливим індивідуальним світоглядним орієнтиром наводить вислів одного з пророків ісламу: «Чорнила ученого важніше для неба, чим кров великомученика». З номадичним відчуттям достоїнства згадує і про свій досвід фінансово успішного архітектора, реалізовані в Астані й Києві будівельні проекти, про шеф-редакторство у трьох глянцевих журналах. З відчуттям сенсу життєвої креації на перехресті людської сили й слабкості, розповідає про часи роботи на «зеленому базарі», мандрівок на джипах крізь пустелі Кара-Куми й Кизил-Куми, про велосипедний тур з Берліну до Рейну, про паломництво до Храму Гроба Господнього в Єрусалимі і про мрію у післявоєнні часи пройти шляхом святого Якова до Сантьяго-де-Компостела в Іспанії. Адже, на думку Торибаєва, людина подібна виноградній лозі, а лоза, як говорили мудрі винороби, має страждати.
Такий оригінальний творчий синтез європейської культури й східної мудрості в диригентському темпераменті й світогляді Айдара Торибаєва викликає неабиякий інтерес у світових професійних колах, забезпечує успіх у слухацької аудиторії. Цікаві думки диригент має щодо комунікації із нинішнім дніпровським слухачем симфонічної музики. Він переконаний, що розуміти симфонічний оркестр може кожний, навіть зовсім непідготовлений, сторонній.
А.Т.: Дніпро – це сучасний мегаполіс. А сучасне місто – це фабрика по управлінню вільним часом. Ось вам гральні автомати, пиво, комп’ютерні ігри. Зараз час споживання фастфудів, і усі сидять у мобілках, бо там усе простіше. Але тут ми знову повертаємось до симфонічного оркестру. Яка може бути проблема людини, яка ніколи не ходила на концерт в філармонію? Я не знаю, як поводитися, думає вона, не знаю, як одягнутися, як мені сприймати музику. Перша порада. Коли ви займаєтесь альпінізмом і хочете побачити гірські луги, водоспади, то щоб до них піднятися, треба йти один день, другий, третій. Якщо ви хочете увійти в контакт з книгою, ви розумієте, що людина завжди нижче книги. Щоби піднятися на рівень комунікації з нею, ви маєте тягнутися наверх. Те саме, щоб спілкуватися з класичною музикою – також потрібно тягнутися догори. Однак не слід думати, що ви нічого не зрозумієте. Звісно, вам потрібно проявити деякі зусилля. Але не бійтеся, прийдіть до мене й повірте мені. Музику розуміти взагалі не треба. Є таке поняття, як колективні практики. У філармонії ви потрапите на колективну практику. Ви отримаєте таке переживання, яке не зможете описати словами, як не можете пояснити, що таке солодке, навіщо ви курите, навіщо просинаєтесь. Колись мій батько сказав мені: «Синку, усе просто. Коли ти засинаєш, ти маєш пам’ятати, що ти заснув. Коли просинаєшся, розуміти що ти прокинувся, Коли ти помираєш, усвідомлювати, що ти вмер. А коли ти народжуєшся, відчути, що ти народився». Отже, щоб слухати симфонічну музику не треба особливої підготовки. Коли виникає музика, вона є трансцендентним феноменом, що не потребує обмежень. І ми не будемо його обмежувати. А отже слухати й розуміти симфонічну музику може кожний! Симфонічний оркестр – найдосконаліший інструмент для розмови з вашою думкою й вашими почуттями. Не бійтеся симфонічної музики! Просто приходьте і слухайте!
Матеріал підготувала Наталія Тарасова, кандидат философских наук, доцент кафедри філософії і педагогіки у Національний технічний університет “Дніпровська політехніка”, член національної спілки журналістів України